БІЛЬШЕ ПРАЦЮВАВ, НІЖ ЖИВ... 

 Мовби чарами повитий,

До безсмертної мети

Йшов він, впертий, працьовитий

Падав...знов вставав іти,

Всі свої найкращі сили,

Гарт душі, усе, що мав,-

З ранніх літ і до могили,

Він на працю віддавав. 

    Грінченко Борис Дмитрович народився 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки,тепер Харківського району Харьківської області, у дворянській родині з глибоким козацьким корінням та літературними зв'язками.

    Усе життя Борис Грінченко втілював ідею створення національної школи.Він зробив вагомий внесок у справу систематизації  української народної просвіти, визначив наукові підходи щодо організації шкільного навчання, закладав основи української педагогіки.

    Грінченко увічнив своє ім'я, пишучи для дорослих та дітей вірші, оповідання, повісті, думи, казки,пісні.

    Він вивчав і досліджував нашу українську мову: створював для дітей шкільні підручники, писав статті, це під його редакцією і завдяки його праці, ще до революції вийшов у світ славнозвісний чотиритомний "Словарь української мови", що став настільною книгою для багатьох поколінь філологів.

   Багато років Грінченко Б.Д. працював вчителем на Харківщині, Луганщині та Сумщині, діти його любили так само, як і він дітей.Тому в його поезіях, оповіданнях таке багате, своєрідне світобачення школярів, їхня допитливість, прагнення до освіти, сердечне співчуття до знедолених.

   Про любов до рідної землі писали і пишуть чимало письменників, однак  Б.Грінчеку вдалося в ніжно - ліричному ключі найсильніше передати оте священне почуття любові до батьківського краю.

   Пішов у вічність Борис Дмитрович Грінченко на 47-му році життя 6 травня 1910 року. Його поховано у Києві на Байковому кладовищі.