«Щедрий вечір! Добрий вечір!»: 

традиції і звичаї зустрічі Старого Нового року

Старий Новий рік - у ніч із 13 на 14 січня. У 2019 це свято припадає із неділі на понеділок.

  А чи знаєш ти, чому Старий Новий рік так називається і звідки пішла така незвичайна традиція двічі відзначати одне і те ж саме свято?

  Таке стилістично прикольне поняття і поєднання слів із протилежним значенням як "Старий Новий рік" виникло через розбіжність на 13 днів між двома календарями - Юліанським і Григоріанським. Рік-то новий, але за старим стилем - от і вийшов Старий Новий рік.
  Традиції Старого Нового року. Споконвіку на Старий Новий рік було прийнято накривати пишний і щедрий стіл, від сюди і пішла інша назва свята – Щедрий вечір. Вважається, що чим багатшим буде стіл, тим більше благ господар отримає в наступному році.
    Ввечері 13 січня дівчата ходили по хатах і щедрували. Щедрувальники вітають усіх з наступаючим святом і бажають багатства, здоров'я і благополуччя.
   З ранку 14 лютого починають ходити хлопчики-посівальники. Вони ходили по хатах родичів, сусідів і знайомих, засипаючи їх зерном. Зерно посівальників не можна було вимітати до заходу сонця. Посівальникам віддячували фруктами та іншими гостинцями, пізніше їм почали давати гроші, частину яких вважалося правильним пожертвувати церкві. Також вважалося, що першим 14 січня в будинок повинен заходити чоловік - тоді буде і хороший урожай, і худоба здорова, і в хаті лад.

Талант відданий народу

                                    ТАЛАНТ ВІДДАНИЙ НАРОДУ

 Талант мужності й талант співчуття,

без яких не буває

 справжнього письменника,

вищою мірою був

притаманний цій людині,

виявляючись і в творчості,

і в життєвих вчинках...

                                                   Олесь Гончар 

  Справжнє прізвище - Панасенко. Народився в м. Ічні на Чернігівщині. Навчався в учительській семінарії. Працював учителем на Київщині та Полтавщині.

  Переслідувався владою за революційну діяльність,був заарештований.У 20 -х роках завідував дитячим будинком,працював учителем у трудовій школі в м.Києві.

                     Доля дітей в оповіданнях Степана Васильченка

   Степан Васильченко, письменник i учитель, любив дiтей i присвятив ïм чимало щирих i правдивих творiв, у яких подав цiлу галерею дитячих образiв.
    Вболiваючи за долю малечi з народу, Васильченко вважав, проте, за неприродне малювати ïхнє життя одними сумними фарбами... Не слiд навмисне гасити бадьорiсть, життєздатнiсть, радiсть життя...
   Дiти - героï Васильченкових оповiдань - жвавi, дотепнi, сповненi енергiï, кмiтливi, допитливi. Життя бiдняцьких дiтей - безхлiбне й невеселе, вiд недоïдання вони худi, аж свiтяться, стають сумними й зажуреними, але досить ïм ласкаве слово сказати, приголубити, i вони щиро, по-дитячому втiшаються. Та це лише початок шляху, на якому ïх чекатимуть розчарування, зiткнення з соцiальною кривдою i боротьба за людську гiднiсть. Дитячий свiт маленьких героïв, немов крапля чистоï джерельноï води, вбирає в себе i вiддзеркалює променi сонця i  життєвi хмари.

  Класичним надбанням української дитячої літератури стали твори С.Васильченка "Неслухняний глечик", "Дощ", "Витрішки", "Циганка"," Басурмен", "Свекор","В бур'янах".
   Давня хвороба серця обірвала життя Степана Васильченка 11 серпня 1932 року.
Похований на Байковому кладовищі в Києві. 

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ!